Detencja, czyli umieszczenie cudzoziemca w strzeżonym ośrodku dla cudzoziemców, jest formą administracyjnego zatrzymania. Strzeżone ośrodki dla cudzoziemców, zwane również ośrodkami zamkniętymi, są placówkami nadzorowanymi przez Straż Graniczną (SG). W Polsce funkcjonuje sześć takich ośrodków, które łącznie mogą pomieścić 1200 osób. 

W stosunku do cudzoziemców detencja może być stosowana w celu zapewnienia bezpieczeństwa poprzez zapobieganie nielegalnemu wjazdowi lub pobytowi na terytorium kraju, przygotowania do deportacji, co umożliwia organom państwowym przeprowadzenie procedur deportacyjnych, oraz weryfikacji tożsamości, która pozwala na ustalenie tożsamości oraz statusu imigracyjnego zatrzymanej osoby. W strzeżonym ośrodku może być umieszczony małoletni cudzoziemiec bez opieki, który ukończył 15. rok życia. przebywający na terytorium Rzeczypospolitej Polskiej.  

Przesłanki, dla których cudzoziemcy mogą być umieszczani w strzeżonym ośrodku, są uregulowane w ustawie o udzielaniu cudzoziemcom ochrony na terytorium RP oraz w ustawie o cudzoziemcach. Należy podkreślić, że zastosowanie detencji powinno być traktowane jako środek ostateczny, stosowany wyłącznie w sytuacjach, gdy nie jest możliwe zastosowanie alternatywnych środków wobec detencji takich jak regularne zgłaszanie się do SG, wniesienie zabezpieczenia finansowego, zamieszkiwanie w wyznaczonym miejscu lub przekazanie dokumentu podróży do depozytu. 

Pierwsze zatrzymanie cudzoziemca przez Straż Graniczną trwa maksymalnie 48 godzin, podczas których SG składa do sądu wniosek o umieszczenie cudzoziemca w strzeżonym ośrodku. Sąd, po rozpatrzeniu wniosku, może wydać decyzję o umieszczeniu cudzoziemca w strzeżonym ośrodku na okres: 

1. do 60 dni, w przypadku, gdy cudzoziemiec złożył wniosek o udzielenie ochrony międzynarodowej,  

2. do 90 dni, w przypadku, gdy cudzoziemiec nie złożył wniosku o udzielenie ochrony międzynarodowej. 

Zależnie od indywidualnej sytuacji cudzoziemca, okres pobytu w ośrodku może być przedłużany. Maksymalny dopuszczalny łączny czas pobytu cudzoziemca w detencji to 18 miesięcy. Po 6 miesiącach od złożenia wniosku o udzielenie ochrony, jeżeli nie wydano decyzji negatywnej w II instancji, cudzoziemca zwalnia się z ośrodka zamkniętego. 

Cudzoziemcy przebywający w ośrodkach mają prawo do zapoznania się z przysługującymi im prawami i obowiązkami, a także do bezpłatnej pomocy prawnej i językowej w sprawach administracyjnych i zdrowotnych. Ponadto, cudzoziemcom przysługuje prawo do wnoszenia zażaleń na postanowienie o umieszczeniu w strzeżonym ośrodku, przedłużeniu pobytu w ośrodku oraz na decyzję Straży Granicznej o odmowie zwolnienia ze strzeżonego ośrodka lub aresztu dla cudzoziemców. Zażalenie wnosi się w terminie 7 dni liczonymi od dnia dostarczenia postanowienia za pośrednictwem Straży Granicznej do sądu rejonowego właściwego ze względu na siedzibę organu SG, któremu podlega strzeżony ośrodek lub areszt dla cudzoziemców. SG niezwłocznie przekazuje zażalenie do sądu rejonowego. Sąd rozpoznaje zażalenie w terminie 7 dni. 

 Co więcej Cudzoziemcowi przysługuje odszkodowanie oraz zadośćuczynienie od Skarbu Państwa w sytuacji, gdy jego zatrzymanie, umieszczenie w strzeżonym ośrodku lub decyzja o areszcie dla cudzoziemców okażą się niesłuszne. 

Postanowienie o zwolnieniu cudzoziemca ze strzeżonego ośrodka lub z aresztu dla cudzoziemców jest wydawane niezwłocznie przez organ Straży Granicznej, który zarządza danym ośrodkiem lub aresztem, z urzędu lub na wniosek cudzoziemca, w przypadku: 

1. ustania przyczyn, które uzasadniały zastosowanie tych środków; 

2. gdy postanowienie o umieszczeniu cudzoziemca w strzeżonym ośrodku lub o zastosowaniu wobec niego aresztu: 

• mogłoby stanowić zagrożenie dla życia lub zdrowia cudzoziemca, 

• stan psychofizyczny cudzoziemca sugeruje, że mógł być on ofiarą przemocy; 

3. gdy istnieją inne okoliczności uniemożliwiające stosowanie tych środków; 

4. wydania zaświadczenia, że cudzoziemiec jest ofiarą handlu ludźmi lub toczy się postępowanie w sprawie wydania zezwolenia na pobyt czasowy dla ofiar handlu ludźmi; 

5. zastosowania wobec cudzoziemca tymczasowego aresztowania lub innego środka prawnego, który skutkuje pozbawieniem wolności; 

6. gdy istnieje znikome prawdopodobieństwo wykonania decyzji o zobowiązaniu cudzoziemca do powrotu ze względów prawnych lub faktycznych. 

UA

Детенція, тобто поміщення іноземця в охоронюваний центр для іноземців, є формою адміністративного арешту. Центри для іноземців під охороною, також звані закритими центрами, є установами під наглядом Прикордонної служби (Straż Graniczna, SG). У Польщі існує шість таких центрів, загальною місткістю 1 200 осіб. 

 Детенція іноземців може застосовуватись з метою забезпечення національної безпеки шляхом запобігання незаконному в’їзду або перебуванню на території країни; для підготовки до депортації — що дозволяє державним органам провести процедури видворення; а також для встановлення особи та імміграційного статусу затриманого. В охоронюваному центрі може бути розміщений неповнолітній іноземець без супроводу, який досяг 15-річного віку та перебуває на території Республіки Польща. 

 Причини, через які іноземці можуть бути поміщені в охоронюваний центр, регулюються Законом про надання захисту іноземцям на території Республіки Польща та Законом про іноземців. Слід підкреслити, що застосування затримання слід розглядати як крайній захід, який використовується тільки в ситуаціях, коли неможливо застосувати альтернативні затриманню заходи, такі як регулярна звітність перед Прикордонною службою, внесення застави, проживання у визначеному місці або здача на зберігання проїзного документа. 

Перше затримання іноземця Прикордонною службою триває максимум 48 годин, протягом яких Прикордонна служба подає заяву до суду про поміщення іноземця в охоронюваний центр. Суд, розглянувши заяву, може винести рішення про поміщення іноземця в охоронюваний центр на термін: 

1. до 60 днів, якщо іноземець звернувся із заявою про надання міжнародного захисту, 

2. до 90 днів, якщо іноземець не подав заяву про надання міжнародного захисту. 

Залежно від індивідуальної ситуації іноземця, термін перебування в центрі може бути продовжений. Максимально допустимий загальний термін перебування іноземця в ПТПІ становить 18 місяців. Через 6 місяців після подання заяви про надання захисту, якщо не було прийнято негативного рішення у другій інстанції, іноземець звільняється із закритого центру. 

 Іноземці, які утримуються в пунктах тимчасового перебування, мають право на ознайомлення зі своїми правами та обов’язками, а також на безоплатну правову та мовну допомогу в адміністративних питаннях і питаннях охорони здоров’я. Крім того, іноземці мають право подавати скарги на рішення про розміщення в охоронюваний центр для іноземців, продовження терміну перебування в центрі, а також на рішення Прикордонної служби про відмову у звільненні з пункту тимчасового тримання іноземців. Скарга подається протягом 7 днів з дня вручення рішення через Прикордонну службу до районного суду, юрисдикція якого поширюється на місцезнаходження органу Прикордонної служби, якому підпорядкований охоронюваний центр або арештний пункт для іноземців. Прикордонна служба негайно передає скаргу до районного суду. Суд розглядає скаргу протягом 7 днів.  

Крім того, іноземець має право на відшкодування збитків і компенсацію з Державної скарбниці, якщо його затримання, поміщення в охоронюваний центр або рішення про арешт для іноземців виявиться необґрунтованим. 

Рішення про звільнення іноземця з охоронюваного центру або з пункту тимчасового тримання іноземців приймається негайно органом Прикордонної служби, у віданні якого перебуває даний центр або пункт тимчасового тримання, відповідно до чинного законодавства, без чиєїсь вимоги, або на прохання іноземця, у разі  

1. зникнення причин, які обґрунтовували застосування цих заходів;  

2. коли рішення про поміщення іноземця в охоронюваний центр або про застосування до нього арешту може становити загрозу життю або здоров’ю іноземця, коли психофізичний стан іноземця свідчить про те, що він міг стати жертвою насильства; 

3. наявності інших обставин, які унеможливлюють застосування цих заходів;  

4. видачі довідки про те, що іноземець постраждав від торгівлі людьми або ведеться провадження щодо видачі посвідки на тимчасове проживання для осіб, які постраждали від торгівлі людьми;  

5. застосування до іноземця тимчасового тримання під вартою або будь-якого іншого правового заходу, що призводить до позбавлення волі;  

6. коли існує незначна ймовірність того, що рішення про зобов’язання іноземця повернутися (депортація) буде виконано з юридичних або фактичних причин.