PL

Postępowanie o zobowiązanie do powrotu jest formą postępowania administracyjnego prowadzonego wobec cudzoziemca przebywającego na terytorium państwa, który nie spełnia lub przestał spełniać warunki legalnego pobytu, bądź którego obecność z innych względów została uznana za niepożądaną. Deportacja (wydalenie) oznacza przymusowe usunięcie cudzoziemca z terytorium państwa. Zobowiązanie do powrotu stanowi środek administracyjno-prawny o charakterze indywidualnym.

Cudzoziemiec obowiązany jest opuścić terytorium Rzeczypospolitej Polskiej przed upływem okresu pobytu określonego w wydanej mu wizie Schengen lub wizie krajowej, a także przed upływem okresu ważności tej wizy. Obowiązek ten dotyczy również osób, które utraciły prawo do pobytu wynikające z zezwoleń udzielonych im przez inne państwa stosujące dyrektywę Parlamentu Europejskiego i Rady 2008/115/WE z dnia 16 grudnia 2008 r. (art. 299 ust. 1a). W takim przypadku cudzoziemiec powinien niezwłocznie udać się na terytorium państwa, które udzieliło mu stosownego zezwolenia pobytowego. Analogiczne zasady stosuje się wobec cudzoziemców korzystających z reżimu ruchu bezwizowego, zarówno na podstawie umów międzynarodowych, jak i jednostronnego zniesienia obowiązku wizowego. Przepisy precyzują maksymalny dopuszczalny czas pobytu oraz wskazują, od kiedy należy liczyć terminy wyjazdu w sytuacji zmiany statusu prawnego danego reżimu.

W decyzji o zobowiązaniu cudzoziemca do powrotu co do zasady orzeka się zakaz ponownego wjazdu na terytorium RP i państw Schengen, ale można od tego odstąpić, jeśli istnieje wysokie prawdopodobieństwo, że cudzoziemiec będzie przestrzegał prawa. Nie można odstąpić od zakazu, jeżeli w ciągu ostatnich dwóch lat Straż Graniczna już raz odstąpiła od jego wydania wobec danego cudzoziemca.

Jeśli organ administracyjny wyda decyzję zobowiązującą cudzoziemca do powrotu, organ ten ma obowiązek zapewnić jej tłumaczenie. Jeżeli cudzoziemiec nie zna wystarczająco dobrze języka polskiego, ma prawo korzystać z pomocy tłumacza w trakcie całego postępowania. Samo rozstrzygnięcie, a także pouczenie o środkach odwoławczych, musi zostać przetłumaczone cudzoziemcowi ustnie lub pisemnie na język, który rozumie. Dodatkowo organ prowadzący postępowanie ma obowiązek poinformować cudzoziemca o możliwości uzyskania pomocy, zwłaszcza prawnej, od organizacji pozarządowych zajmujących się cudzoziemcami.

Jeżeli cudzoziemiec nie opuści Polski dobrowolnie w wyznaczonym terminie, decyzja o zobowiązaniu do powrotu podlega przymusowemu wykonaniu przez Straż Graniczną. Przymusowe wykonanie może nastąpić również wtedy, gdy organ nie wyznaczył terminu dobrowolnego wyjazdu, a istnieje uzasadnione ryzyko, że cudzoziemiec może próbować się ukryć, lub gdy jego dalszy pobyt mógłby zagrażać obronności, bezpieczeństwu państwa, porządkowi publicznemu. Przymusowe wykonanie polega na doprowadzeniu cudzoziemca do granicy, lotniska albo portu morskiego w państwie, do którego zostaje przekazany. Jeżeli przelot lub transport odbywa się z terytorium Polski do innego państwa, stosuje się w tym zakresie przepisy Unii Europejskiej dotyczące organizacji wspólnych powrotów.

Od decyzji w sprawie zobowiązania do powrotu odwołanie wnosi się za pośrednictwem organu, który wydał zaskarżaną decyzję, do organu wyższego stopnia w terminie 14 dni od doręczenia decyzji. Od ostatecznej decyzji przysługuje skarga do Wojewódzkiego Sądu Administracyjnego, którą należy wnieść w terminie 30 dni od dnia doręczenia decyzji ostatecznej. Wniesienie skargi nie zawsze wstrzymuje wykonanie decyzji (chyba że sąd postanowi inaczej).

EN

Proceeding for the obligation to return is a form of administrative procedure conducted against a foreign national residing in the territory of a country who does not meet or no longer meets the conditions for legal residence, or whose presence has been deemed undesirable for other reasons. Deportation (expulsion) means the forced removal of a foreigner from the territory of the state.  An obligation to return constitutes an individual administrative and legal measure. 

A foreigner is obliged to leave the territory of Poland before the expiry of the period of stay to which he is entitled on the basis of a Schengen visa or a national visa, and before the expiry of such a visa. The obligation also applies to the individual who have lost their right of residence driven from permits granted to them by other countries applying the Directive 2008/115/EC of the European Parliament and of the Council of 16 December 2008 Article 299, paragraph 1a). In such circumstances, the foreign national should promptly proceed to the territory of the state that granted the residence permit. Similar rules apply to foreigners benefiting from the visa-free travel regime, both on the basis of international agreements and unilateral waiver of the visa requirement. The regulations specify the maximum permissible duration of a stay and indicate the date from which departure deadlines shall be calculated in the event of a change in the legal status of the given regime. 

As a general rule, in a decision obliging a foreign national to return, a prohibition on re-entry into the territory of the Republic of Poland and the Schengen States, shall be imposed; however, such prohibition may be waived if there is every prospect that the foreign national will respect the law. Such prohibition may not be waived if, within the preceding two years, the Border Guard has already refrained from imposing such a prohibition on that foreigner. 

If an administrative board issues a decision charging a foreign national to return, such authority is obliged to ensure the translation of the decision. If the foreigner is not fluent enough in the Polish language, they shall have the right to the assistance of an interpreter throughout the entire proceedings. The decision itself, as well as the information regarding means of appeal must be translated to the foreign national either orally or in writing into a language which they understand. In addition, the authority conducting the proceedings is obliged to inform the foreigner of the possibility of obtaining assistance, particularly legal assistance, from non-governmental organizations dealing with foreign nationals. 

If a foreigner does not leave Poland voluntarily within the specified time limit, the decision to oblige them to return is subject to enforcement by the Border Guard. Compulsory enforcement may also take place if the authority has not set a deadline for voluntary departure and there is a reasonable risk that the foreigner may attempt to hide, or if their continued stay could threaten national defense, state security, or public order. Compulsory enforcement consists in escorting the foreigner to the border, an airport, or a seaport in the country to which they are being transferred. If the flight or transport takes place from the territory of Poland to another country, the European Union regulations concerning the organization of joint return operations apply. 

An appeal against a decision on the obligation to return must be submitted, through the authority that issued the contested decision, to the higher-level authority within 14 days from the date of delivery of the decision. A complaint against the final decision may be filed with the Voivodeship Administrative Court, and must be submitted within 30 days from the date of delivery of the final decision. Filing a complaint does not always suspend the execution of the decision (unless the court decides otherwise). 

UA

Провадження щодо зобов’язання до повернення є формою адміністративного провадження, яке ведеться стосовно іноземця, що перебуває на території держави та який не виконує або перестав виконувати умови легального перебування, або чия присутність з інших причин була визнана небажаною. Депортація (вислання) означає примусове видалення іноземця з території держави. Зобов’язання до повернення є адміністративно-правовим заходом індивідуального характеру. 

Іноземець зобов’язаний покинути територію Республіки Польща до закінчення строку перебування, зазначеного у виданій йому шенгенській візі або національній візі, а також до закінчення строку дії цієї візи. Цей обов’язок також стосується осіб, які втратили право на перебування, що випливало з дозволів, наданих їм іншими державами, які застосовують Директиву Європейського Парламенту і Ради 2008/115/ЄС від 16 грудня 2008 р. (ст. 299 п. 1a). У такому випадку іноземець повинен негайно вирушити на територію держави, яка видала йому відповідний дозвіл на проживання. Аналогічні правила застосовуються щодо іноземців, які користуються безвізовим режимом, як на підставі міжнародних угод, так і внаслідок одностороннього скасування візового обов’язку. Норми права визначають максимально допустимий час перебування та вказують, з якого моменту слід обчислювати строки виїзду у разі зміни правового статусу того чи іншого режиму. 

У рішенні про зобов’язання іноземця до повернення, як правило, постановляється заборона повторного в’їзду на територію Республіки Польща та держав Шенгенської зони. Однак від цієї заборони можна відмовитися, якщо існує висока ймовірність того, що іноземець дотримуватиметься закону. Неможливо відмовитися від заборони, якщо протягом останніх двох років Прикордонна служба вже один раз відмовилася від її застосування щодо цього іноземця. 

Якщо адміністративний орган видає рішення про зобов’язання іноземця до повернення, цей орган зобов’язаний забезпечити його переклад. Якщо іноземець не володіє польською мовою достатньою мірою, він має право користуватися допомогою перекладача протягом усього провадження. Саме рішення, а також інформація про засоби оскарження, повинні бути перекладені іноземцеві усно або письмово мовою, яку він розуміє. Додатково орган, що веде провадження, має обов’язок поінформувати іноземця про можливість отримання допомоги, особливо правової, від неурядових організацій, які займаються підтримкою іноземців. 

Якщо іноземець не покине Польщу добровільно у встановлений термін, рішення про зобов’язання до повернення підлягає примусовому виконанню Прикордонною службою. Примусове виконання може мати місце також у тому випадку, коли орган не встановив строку для добровільного виїзду, але існує обґрунтований ризик, що іноземець може спробувати переховуватись, або якщо його подальше перебування може становити загрозу обороноздатності, безпеці держави чи громадському порядку. Примусове виконання полягає у доправленні іноземця до кордону, аеропорту або морського порту в державі, до якої його передають. Якщо переліт або перевезення здійснюється з території Польщі до іншої держави, у цьому випадку застосовуються норми Європейського Союзу щодо організації спільного повернення. 

Скаргу на рішення щодо зобов’язання до повернення подають через орган, який видав оскаржуване рішення, до органу вищого рівня протягом 14 днів від дати вручення рішення. На остаточне рішення подається скарга до Воєводського адміністративного суду, яку необхідно подати протягом 30 днів від дня вручення остаточного рішення. Подання скарги не завжди зупиняє виконання рішення (якщо лише суд не вирішить інакше).